Learning Not to Give Up

Today I realized I haven’t written in a while—and here’s the honest reason why: I felt like giving up on my passions.

I’ve done it before—more times than I can count—so many times, in fact, that it quietly became a habit. I’ve probably had seven different Instagram accounts, four Facebook pages, two TikToks… all abandoned because I didn’t feel like continuing. I couldn't see the point of doing something that millions—billions, even—are already doing. I didn’t feel like I was adding any value to the world. And in those moments, giving up felt like the easiest thing to do.

And now I understand why so many people give up: because it is easy.

But today something shifted. I was chatting with my best friend, and she said something that stayed with me. She told me how well the vintage style suits me. She said she scrolled all the way down to the very beginning of my Instagram and remembered the days when I used to post more posed, trendy pictures. But then she looked at my newer posts and said, “That vintage look? That’s you. That’s what just clicks. You pull it off so well.”

And it surprised me… because that’s the style I feel most confident and comfortable in. It feels like home. Like me.

So here I am, writing again. Picking up the pen (or rather, the keyboard) because those words—simple and sincere—reminded me why I started. They reminded me that sometimes, all we need is one kind voice, one person who sees us clearly, to inspire us to keep going.

I really wish everyone had a friend like mine. She’s amazing.

And if you don’t—let me be that voice for you today.

Please don’t give up on what lights you up. I know it’s tempting. I know the numbers, the noise, the endless comparisons make it feel like you’re not doing enough or being seen. But the truth is: no one else can do what you do, the way you do it. Your voice, your art, your heart—there’s no duplicate.

You’re not behind. You’re just becoming.

Here’s something else that recently gave me a much-needed wake-up call:

I was listening to a podcast about emotions and discipline, and the woman on it said something that made me stop in my tracks:

“F** your feelings. Get. Shit. Done.”

Now, I know that sounds harsh—but honestly? I didn’t mind. In fact, it kind of slapped me awake in the best way.

Because the truth is, not everything we do will feel inspiring. Some days you won't feel like it. Some days you'll be in your head, doubting, anxious, unmotivated, overwhelmed. That’s normal. That’s human. But your purpose doesn’t disappear just because your emotions are a little loud.

Since hearing that, I started using it like a reset button. Every time I catch myself spiraling or procrastinating, I literally say out loud:

“Forget your feelings. Get things done.”

It works. Not every time, but often enough to change the course of my day. It reminds me that action brings clarity. You don’t have to feel good to take a small step—you just have to take it.

So here are a few practical things I’ve started doing to keep going even when I don’t feel like it:

✨ Pick one thing. Not five. Not a whole list. Just one task that moves the needle. Do it. Finish it. Let that momentum carry you forward.

✨ Set a timer for 10 minutes. Tell yourself, “I’ll just work on this for 10 minutes,” whether it’s writing, editing, planning a post, cleaning the kitchen—whatever you’ve been avoiding. More often than not, you’ll keep going once you start.

✨ Talk to a friend who sees you. Sometimes the spark comes back just from being reminded of who you are. Share your thoughts. Let someone encourage you.

✨ Romanticize your process. Light a candle. Put on music. Dress up, even if it’s just to create content at home. Make your work feel beautiful.

✨ Create before you consume. Don’t scroll first thing in the morning. Don’t compare yourself before you’ve even had a chance to begin. Wake up and do your work first.

✨ Write to yourself like you’re someone you care about. Seriously. Write a little pep talk in your journal. Or tape a note to your mirror that says: “You're doing better than you think. Keep going.”

So here I am, not giving up this time. Writing again. Dressing in the vintage I love. Leaning into the soft, quiet power of consistency.

This time, I’m choosing to stay.

And I hope you will, too.

With love and a little bit of tough grace,

Ana

Вчуся не здаватися

Сьогодні я усвідомила, що давно нічого не писала — і ось чесна причина чому: мені хотілося здатися.

Я робила це вже не раз — більше, ніж можу порахувати. Насправді, це стало своєрідною тихою звичкою. У мене було, мабуть, сім різних Instagram-акаунтів, чотири Facebook-сторінки, два TikTok-и… усі покинуті, бо я просто не хотіла продовжувати. Я не бачила сенсу робити те, що вже роблять мільйони — навіть мільярди. Здавалося, що я не додаю цінності цьому світу. І в такі моменти здаватися здавалося найпростішим рішенням.

І тепер я розумію, чому так багато людей здаються: тому що це легко.

Але сьогодні щось змінилося. Я говорила з найкращою подругою, і вона сказала дещо, що залишилося зі мною. Вона сказала, що вінтажний стиль мені дуже пасує. Вона прокрутила мій Instagram аж до самого початку і згадала ті дні, коли я публікувала більше позованих, трендових фото. А потім вона подивилась на нові пости і сказала: “Оцей вінтаж? Це ти. Це твоє. Воно природно тобі пасує.”

І мене це здивувало… бо саме в цьому стилі я відчуваю себе найвпевненіше і найспокійніше. Це відчувається як дім. Як я.

Тож ось я — знову пишу. Беру до рук перо (чи радше клавіатуру), бо ці прості та щирі слова нагадали мені, чому я почала. Вони нагадали, що іноді нам достатньо одного доброго голосу, однієї людини, яка бачить нас справжніми, щоб надихнути йти далі.

Я щиро бажаю кожному мати таку подругу, як моя. Вона неймовірна.

А якщо у тебе такої нема — дозволь мені сьогодні стати цим голосом для тебе.

Будь ласка, не здавайся. Не зраджуй те, що запалює тебе зсередини. Я знаю, як спокушає здатися. Знаю, як цифри, шум, нескінченні порівняння змушують почуватися невидимим або недостатньо добрим. Але правда в тому, що ніхто інший не зможе зробити це так, як ти. Твій голос, твоє мистецтво, твоє серце — унікальні.

Ти не відстаєш. Ти просто формуєшся.

Ось ще одна річ, яка недавно ніби струсонула мене і повернула до життя:

Я слухала подкаст про емоції та дисципліну, і жінка там сказала щось таке, що змусило мене буквально завмерти:

“До біса почуття. Просто. Зроби. Це.”

Так, звучить жорстко — але чесно? Мене це не образило. Навпаки, це мене ніби розбудило.

Тому що правда в тому, що не все, що ми робимо, буде натхненним. Деякі дні ти просто не захочеш нічого робити. Ти будеш весь у думках, у сумнівах, у тривозі, без мотивації, перевантажений. Це нормально. Це — людське. Але твоє призначення не зникає лише тому, що твої емоції сьогодні трохи голосніші.

З того моменту я почала використовувати цю фразу як кнопку перезавантаження. Щоразу, коли я ловлю себе на прокрастинації чи занурююсь у негатив, я буквально кажу вголос:

“До біса почуття. Роби справу.”

І це працює. Не завжди, але достатньо часто, щоб змінити хід дня. Це нагадує мені, що дії приносять ясність. Щоб зробити маленький крок — не обов’язково почуватися добре. Просто зроби його.

Ось кілька практичних речей, які я почала робити, щоб не здаватися, навіть коли не хочеться:

✨ Обери одну річ. Не п’ять. Не цілий список. Лише одне завдання, яке рухає тебе вперед. Зроби його. Заверши. І нехай ця енергія несе тебе далі.

✨ Встанови таймер на 10 хвилин. Скажи собі: “Я попрацюю над цим лише 10 хвилин,” — чи то написання, монтаж, планування посту, прибирання кухні — усе, що ти уникаєш. Часто буває, що як тільки почнеш — вже не зупинишся.

✨ Поговори з другом, який тебе бачить. Іноді іскра повертається просто від нагадування, ким ти є. Поділися своїми думками. Дозволь комусь тебе підбадьорити.

✨ Романтизуй свій процес. Запали свічку. Увімкни музику. Вдягнися красиво, навіть якщо просто створюєш контент вдома. Зроби свою працю приємною і красивою.

✨ Створюй перш ніж споживати. Не гортай стрічку зранку. Не порівнюй себе з іншими ще до того, як почнеш свій день. Спочатку — твоя творчість.

✨ Пиши собі так, ніби ти — та, кого ти любиш. Серйозно. Напиши собі маленьку підбадьорюючу записку в щоденнику. Або приклей на дзеркало записку: “Ти робиш більше, ніж здається. Не зупиняйся.”

Тож ось я — цього разу не здаюсь. Знову пишу. Знову вдягаю свій улюблений вінтаж. Спираюся на м’яку, тиху силу послідовності.

Цього разу я обираю залишитись.

І сподіваюсь, ти — теж.

З любов’ю і трохи суворої ніжності,

Ана